Головна » Актуально

СПАДЩИНА ЧОРНОБИЛЯ: БІЛЬ І КРИК ДУШІ

10/12/2010

Спогад про Чорнобильську трагедію, коли над квітучим Поліссям здійнялося у небо зловісне полум’я радіаційного вибуху, й досі пронизує наші серця гострим болем. Це сталося 26 квітня 1986 року. Відтоді жоден часопис не здатен донести усіх розповідей про понівечення людських доль безжальним смерчем й поіменно згадати кожного, хто рятував тоді наше життя. А ще скільки їх, героїв нашої доби, зі скаліченими тілами й душами, «дотліває» у різних лікарнях, скільки їх уже відійшло у вічність… Події 1986 року ніколи не зітруться з пам’яті людства. Ця катастрофа – біль усієї України. І тепер не тільки 26 квітня, а й в грудні вже стало традицією вшановувати пам’ять тих, хто захистив нас від атомного лиха. Адже 14 грудня було завершено будівництво саркофагу.
Саме про це й багато іншого йшлося у нашій відвертій бесіді із головою правління Фонду інвалідів, учасників ліквідації аварії на ЧАЕС Києво-Святошинського району І.І. Дердою. В цій організації намагаються дбати про ліквідаторів, інших учасників тих подій. Проте окремі проблеми потребують термінового вирішення.
- Іване Івановичу, скажіть, які питання, як голова Фонду, нині вважаєте найголовнішими?
- Двадцять років діє у районі Фонд інвалідів, учасників ліквідації аварії на ЧАЕС. На обліку перебувають 480 ліквідаторів. Якщо сказати, що це дуже хворі люди, значить, не сказати нічого… Постраждалих від чорнобильського лиха в районі налічується понад 47 тисяч. На захисті усіх категорій стоїть один закон – «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Досягнувши певного віку та наживши хвороб деякі особи, із числа постраждалих, отримують інвалідність. Держава піклується про усіх в рівній мірі – і це дуже добре. Але на мій погляд, було б справедливо розмежувати поняття «інвалід-ліквідатор 1 категорії» й «інвалід 1 категорії», що набув цього статусу з роками, мешкаючи у зоні лиха. Хоча серцем, безперечно, шкода усіх. Але слід замислитись – хто потерпів над усе? Ніхто не досліджує статистику патологій. Знівельовується статистична смертність інвалідів першої категорії, дійсних ліквідаторів, котрі не завжди доживають навіть до 65-літнього віку. А за час такого короткого, відміряного їм долею, життя, держава, найчастіше, не спроможна виконати перед ними свої зобов’язання, гарантовані законом.
- Будь ласка, наведіть якісь конкретні приклади.
- Я прошу терміново вирішити житлове питання онкохворого IV ступеню, інваліда-ліквідатора аварії на ЧАЕС першої групи В.П. Печеного. На жаль, він живе серед нас уже лічені дні. Питання треба вирішити негайно, і я знову звертаюсь до Петропавлівсько-Борщагівського сільського голови О.І. Кодебського з проханням допомогти.
Я прошу забезпечити житлом онкохворого інваліда П.І. Гаврилюка із Боярки, котрий прибирав графіт на енергоблоці й зводив бетонний саркофаг. Нині йому вкрай важко жити – прооперовано й замінено частину стравоходу. Просимо Т.Г. Добрівського посприяти у наданні житла цій мужній людині. Окреме питання у забезпеченні житлом В.Г. Павленка із Крюківщини. Він живе з однією ниркою. У реєстрі з надання житла у Києво-Святошинському районі та Київській області на обліку він перший. Сподіваюсь, що до 25-х роковин трагедії він таки отримає помешкання, а не чергові обіцянки.
Не підлягає сумніву необхідність забезпечення житлом В.М. Слободяника із Вишневого та І.К. Діжурного, які в квітні – травні 1986 року виконували особливо важливі урядові завдання з ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. Потрібно вирішити питання із забезпечення житлом вдів ліквідаторів аварії. Це О.П. Яхновська з Боярки та В.М. Гребень із Вишневого. Їхні мужні чоловіки – ліквідатори не дочекались вирішення питання – пішли у вічність внаслідок хвороб, зароблених ними під час виконання державних обов’язків.
- Щоб хотіли сказати про медичне обслуговування цієї категорії осіб?
- Щодо забезпечення медикаментами за безкоштовними рецептами є теж певні «перекоси». Просимо головного лікаря району В.В. Кравченка, у першу чергу, надавати ліки ліквідаторам аварії на ЧАЕС. Звісно, що допомоги потребують усі пільговики. Але без вчасного забезпечення ліками тих мужніх людей, котрі були в епіцентрі зловісних подій, просто не можливо продовжити термін їхнього життя.
Наш Фонд тісно співпрацює із Національним центром радіаційної медицини АМН України, у якому мають змогу обстежитись усі постраждалі від наслідків Чорнобильської катастрофи мешканці Києво-Святошинського району й переселені із зони лиха. Особлива увага з нашого боку, керівників райдержадміністрації, районного відділу освіти, районної дитячої поліклініки, селищних та сільських голів приділяється проведенню вчасного медобстеження дітей і виявлення патологій на ранніх стадіях виникнення. Не було жодного випадку відмов з боку керівників вказаного медичного закладу. Хочу подякувати за це завідуючій дитячою поліклінікою, заслуженому лікарю України Ж.В. Усатенко й головному лікарю центру, кандидату медичнич наук Ю.В.Антоненку. Якщо ж окремі батьки не звертаються задля обстеження дитини, то це обумовлено виключно їхньою недбалістю і недобросовісністю щодо виконання батьківського обов’язку. На жаль, трапляється й таке. Нехай усі знають: якщо дитину не пролікувати вчасно, це може призвести до передчасної її інвалідності.
- А яким чином Фонд інвалідів, учасників ліквідації аварії на ЧАЕС вирішує проблемні питання?
- Правління Фонду колегіально розглядає нагальні проблеми. Проводимо збори постраждалих від аварії на ЧАЕС у Боярці й Вишневому, де кожен може висловитись. Як член Міжвідомчої урядової комісії з питань комплексного розв’язання чорнобильських проблем, я вживаю заходів із вирішення житлових питань, пенсійного, соціального та медикаментозного забезпечення згідно із Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» – з подальшим фінансовим забезпеченням на рівні держави. Проте, через кризу, не всі проблеми вирішуються. Їхня левова частка лягає на бюджети місцевих органів влади. Користуючись нагодою, звертаюсь до керівників владних структур району й депутатів усіх рівнів, під час прийняття бюджету на наступний 2011 рік, враховувати потреби ліквідаторів та постраждалих від аварії на ЧАЕС усіх категорій та максимально задовольнити їх у місцевих бюджетах. Особливо слід подбати про забезпечення у повному обсязі ліками, зокрема, під час стаціонарного лікування інвалідів-ліквідаторів. Відсутність необхідного та посилання на нестачу коштів на ці цілі вважаю некомпетентністю тих людей, котрі не замислюються над тим, що якби ліквідатори тоді не поплатились власним здоров’ям та життям, то наші міста та села могли б стати зоною відчуження, а зважаючи на фізичний стан ліквідаторів це фінансове «навантаження» на бюджети короткотермінове – до 10 років, тому наповнення повинно бути вчасним.
Користуючись нагодою хочу висловити подяку керівникам району, міських, сільських й селищної рад за розуміння проблем членів Фонду, за те, що не забувають і вшановують ліквідаторів до роковин трагедії на ЧАЕС та до Дня вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і надають їм посильну адресну матеріальну допомогу.
Звертаюсь до директорів шкіл – запрошуйте ліквідаторів аварії на ЧАЕС у навчальні заклади. Нехай проводять уроки пам’яті. Це потрібно нам усім.
- Іване Івановичу, хотілося закінчити нашу розмову на тій ноті, що ми, українці, дійсно повинні пам’ятати й шанувати героїв, завдяки яким сьогодні живемо. Й, безперечно, треба у повній мірі потурбуватися про них. Чорнобиль був, є і буде нашим спільним горем. Й згадувати про нього потрібно не лише двічі на рік, а робити це постійно. Бо, що б там не було, але ми всі маємо пряме відношення до цієї трагедії. І відлуння чорнобильських дзвонів буде чути ще не одне покоління.

Людмила ПЛАХОТНА,
фото Євгена ПІКУЛЯ

--> -->